ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

 сторінка в процесі наповнення                                                 

Герої не вмирають! Бо куля душі не вбива.

Їх імена пам’ятають. Безсмертним є їхнє життя...

Сіньов Михайло Анатолійович, 25.05.1992 р.н., уродженець м.Ішимбай, Башкорстан, РРФСР. Дитячі та юнацькі роки пройшли в с.Острогірське, Врадіївського району, Миколаївської області. 
З 1999 по 2008 роки Навчався в Новопавлівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Врадіївської філії Маринівського професійного аграрного ліцею.
Призваний до лав Збройних сил України Первомайсько-Врадіївським комісаріатом 16.07.2015 р. Учасник бойових дій на Сході України. Солдат 17-ї окремої танкової бригади.
Трагічно загинув 05.08.2016 р. в районі с.Спірне Бахмутського району Донецької області. Похований в с.Острогірськ Врадіївського району Миколаївської області.

Абессонов Андрій Васильович народився 24 вересня 1996 року в с.Веселий Лан Врадіївського району Миколаївської області.
З 2004 по 2012 рік навчався у Федорівській ЗОШ І-ІІ ступенів.
З 2012 по 2014 рік у Врадіївській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3.
З 2014 року отримував знання в ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» за професією штукатур і лицювальник-плиточник.
У 2016 році поступив до Первомайського коледжу Національного університету кораблебудування ім.Макарова, який закінчив у 2019 році за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», професія «Механік».
У 2019 році продовжив навчання в Первомайській філії Національного університету кораблебудування ім.Макарова, де здобув ступінь вищої освіти бакалавр по спеціальності «Енергетичне машинобудування».
31 листопада 2021 року призваний на службу в ЗСУ.
Загинув 7 березня 2022 року.

Кранопол Іван Георгійович народився 15 червня 1990 року в с.Нововасилівка Врадіївського району Миколаївської області. 
З 1996 по 2005 рік навчався в Доброжанівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. 
Після закінчення 9 класів вступив до Миколаївського професійного промислового ліцею, який закінчив у 2008 році за професією кухар-кондитер.
У травні 2015 року був призваний до ЗСУ. Проходив службу в Національній Гвардії України в званні старшого солдата. Після строкової служби підписав контракт з 28 окремою механізованою бригадою оперативного командування «Південь». З листопада 2016 року по квітень 2019 року проходив службу за контрактом. 
В період з червня 2018 року по лютий 2019 року безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районі Красногорівки Донецької області.
За три роки проходження служби зарекомендував себе з позитивного боку, був нагороджений грамотами та відзнаками.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну з 01 березня 2022 року в складі 35 бригади морської піхоти брав участь в Контрударі УВ "Примор'я". Попавши в кільце 14. 03.2022 року загинув від осколкових поранень під час виконання бойового завдання в с. Червоне Миколаївської області. Похований на кладовищі в селі Новомиколаївка.

Парсенюк Олександр Валентинович народився 26 червня 1982 року в селі Сирове Врадіївського району Миколаївської області.
З 1958-1999р.р. навчався в Сирівському закладі середньої освіти. В школі мав природній потяг до знань, його цікавило все: і математика, і фізика, біологія та хімія, гуманітарні науки. Закінчив школу з високим рівнем досягнень.
Поступив на навчання до Києво-Могилянської академії міста Миколаїв, яку у 2004 р. успішно закінчив.
Після завершення навчання розпочав трудову діяльність в сфері мобільного-зв'язку, опанував самостійно комп'ютерні технології. З 2012р. розпочав свою справу, займався підприємництвом в сфері торгівлі. Серед клієнтів здобув великий авторитет за свою відповідальність, принциповість, людяність, гуманізм. Одержав безліч подяк від споживачів.
2 березня 2022 р. вступає добровольцем в лави ЗСУ. Служив в 145-й ремонтній бригаді.
18 березня 2022року Парсенюк Олександр Валентинович загинув, внаслідок влучення ворожих бомб у приміщення військової частини. Завали казарми розбирали декілька днів 23 березня 2022 року було знайдено тіло Олександра.
Поховання Парсенюка Олександра Валентиновича відбулось на центральному кладовищі села Сирове Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області 25 березня 2022р.

Лаврук Вадим Володимирович народився 7 січня 1997 року в селі Нововасилівка Врадіївського району Миколаївської області.
З 2003 року навчався в Нововасилівській ЗОШ l-lll ступенів. Вихованим та добрим, привітним і завжди усміхненим він назавжди залишився у нашій пам'яті.
Після навчання у школі та профучилищі був признаний на строкову службу до лав ЗСУ. З 28 листопада 2019 року в зоні АТО. Командир танка Т-64. Молодший сержант. Служив вірою і правдою в першій танковій роті, в танковому батальйоні 28 ОМБР імені "Лицарів зимового походу".
З перших днів війни став на захист Батьківщини. Та сталося непоправне горе. Ворог забрав у батьків їх кровиночку, в України - справжнього сина, нашого земляка Лаврука Вадима 19 березня 2022 року.
Був активним, життєрадісним, світлим юнаком, який ще тільки починав будувати свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди. Радував своїх близьких та друзів, мріяв, любив...
Нагороджений орденом "За мужність" lll ступенів, посмертно. (Указ президента України 334/2022 Про відзначення державними нагородами України від 14 травня 2022.
Похований с. Василівка Миколаївська ОТГ Одеської області.
 

Іван народився 10 вересня 1997 року у Врадіївці, тут виріс, займався спортом, навчався в ДЮСШ, мав багато нагород з важкої атлетики.
Після закінчення школи, він вступив до Одеської державної академії будівництва та архітектури. Потім одружився, працював, будував плани на майбутнє. 
З жовтня 2021 року він  у складі ЗСУ - офіцер МПЗ (замполіт) 36 бригади морської піхоти.
Лютий 2022 року змінив його життя зі звичного, мирного на тривожне, сповнене небезпек, воєнне. Іван став військовим, був там, де велися запеклі бої. Після повномасштабного вторгнення росії на територію України він разом з 36 бригадою морської піхоти став на захист рідної країни. За цей час піхотинці стали його другою сім’єю. 
Іван захищав територіальну цілісність України на полі бою в Маріуполі. 8 квітня 2022 року загинув у героїчному бою, до кінця виконуючи свій професійний та моральний обов’язок. 

Іван був надійним, відповідальним, товариським. Людиною прекрасної душі, відкритого і доброго серця. Він жив, радів світу, людям, що оточували його. Йшов за покликом. Свідомо та впевнено Таким пам’ятатимемо  його завжди!
 

Крижанівський Володимир Васильович (позивний Естет) народився 26 лютого 1996 року в селі Капітанка Врадіївського району (нині Первомайського) Миколаївської області. Дитинство і шкільні роки провів у селі  Покровське. 
Після закінчення 11 класів Гуляницької (нині Покровської) ЗОШ І-ІІІ ступенів Крижанівський Володимир вступив до Державного вищого навчального закладу "Миколаївський політехнічний коледж". У 2017-2019 роках продовжив навчання у Миколаївському національному аграрному університеті.
Будучи ще студентом, хлопець гостро реагував на збройну агресію РФ на Сході України. Тож у свої 22 роки вирішив зі зброєю в руках захищати Батьківщину.
6 червня 2018 року Володимир підписав контракт з Національною Гвардією України в/ч 3059 у Миколаєві. Згодом вирішив перевестися в окремий загін спеціального призначення "Азов" НГУ в/ч 3057 у м. Маріуполь. Їх військова база була розташована у м. Урзуф Донецької області, це на той час була друга лінія фронту, звідти Володя разом з побратимами неодноразово виїзжали на передову.
До початку повномаштабного вторгення РФ Володимир перебував у відпусці у батьків, його відкликали і він рішуче поїхав захищати рідну землю.
15 квітня 2022 року Крижанівський Володимир героїчно загинув, захищаючи Україну в місті Маріуполь. На момент загибелі йому було 26 років, які він зустрів уже на війні.
Вова був світлою, доброю людиною, завжди усміхнений, "душа компанії"...  У нього було багато планів на життя, яким, на жаль, не судилося збутися. Це велика втрата для батьків, рідних, села та всієї України. Вічна слава Герою!

Тлустий Сергій Миколайович народився 7 січня 1993 року в с.Макієве Врадіївського району Миколаївської області. 
З 2001 по 2010 рік навчався в Нововасилівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
З 2010 по 2013 рік працював водієм у фермерському господарстві «Рідний край».
В жовтні 2013 року був призваний до лав ЗСУ. Ніс військову службу в с.Антонівка Херсонської області в ракетно-зенітних військах.
Після проходження військової служби повернувся до роботи у фермерському господарстві «Рідний край».
25 лютого 2022 року Сергій став на захист рідної землі. В рядах 80 ОДШБ брав активну участь в бойових діях за міста Вознесенськ, Баштанку та Снігурівку Миколаївської області.
Життя героя обірвалося 21.05.2022 року на полі бою біля с.Пилипчатине Бахмутського району Донецької області.
 

Маньковський Віктор Степанович  народився 21 березня 1995 року у селищі Врадіївка Миколаївської області.

З 2001 навчався у Врадіївській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.

У 2009 році вступив до Первомайського коледжу, де отримав професію столяра.

У 2015 році Віктора призвали до армії. У 2016 році він підписує контракт з Національною гвардією  і направляється в зону АТО.

У 2018 році закінчується контракт і Віктор повертається до мирного життя. Деякий час проживає у м.Ірпінь. Згодом їде на роботу до Польщі.

У січні 2022 року повернувся до України і почав будувати плани на майбутнє. Коли розпочалася війна, добровольцем вступає до лав ЗСУ і захищає Київ. Там він вирішує повернутися до своєї частини, до своїх товаришів, з якими служив з 2016 по 2018 рік. Тож Віктор продовжив воювати під м.Харків.

27 червня 2022 року Віктор загинув. Ось як згадує командир про бій, в якому загинув Віктор; «Коли почався наступ танків, ми змушені були відступати. Але часу було замало. Потрібно було затримати танки. Віктор не роздумуючи взяв гранати і пішов на ворожі танки. Пролунав вибух і ми побачили, що два танки були підбиті, а Віктор лежав бездиханний…»
 

Солтан Артем Іванович народився 6 лютого 1987 року в селі Новоільїнське Чернишевського району Читинської області. У 1989 році родина переїхала на Врадіївщину в село Жовтневе.
Після закінчення місцевої школи хлопець продовжив здобувати освіту в Маринівському ПТУ.
Одружився у 2012 році, виховував разом з дружиною двох дітей.
З перших днів війни був призваний до першого батальйону 79 десантно-штурмової бригади.
8 липня 2022 року віддав своє молоде життя за український народ, рідну землю у тяжку годину лютої війни з росією, перебуваючи у с.Білогорівка на Луганщині.

Драпан Олексій Володимирович народився 18 травня 1995 року в багатодітній родині в с.Нововасилівка Врадіївського району Миколаївської області.
З 2001 по 2012 роки навчався в Нововасилівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи в 2013-2014 роках проходив службу в Збройних Силах України. Після служби пів року навчався в Одеському центрі первинної професійної підготовки «Академія поліції» Одеського державного університету внутрішніх справ. 
У 2015 році працював в поліції в м.Одеса. У 2016 році перевівся до поліції м.Первомайськ.
Одружився в 2017 році, усиновив двох дітей дружини.
В травні 2022 року пішов захищати нашу країну.
6 серпня 2022 року загинув у бою з російськими окупантами у с.Піски, що під Донецьком.
 

Артеменко Віктор Леонтійович народився 07 серпня 1971 року в с.Богемка Врадіївського району Миколаївської області в багатодітній сім’ї.
 У 1986 році закінчив навчання в Доброжанівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класів вступив до Кривоозерського професійно-технічного училища, який закінчив у 1988 році за професією тракторист.
У 1989 році був призваний на строкову військову службу. Проходив службу в морфлоті. Демобілізувався у 1991 році. 
Після служби в армії приїхав в рідне село, де працював трактористом в КСП «Мир». У 1992 році одружився. Разом з дружиною народили та виховали двох дітей. Після ліквідації КСП, працював на будівництві в м.Київ. Останнім часом працював дома, займався домогосподарством.
 В березні 2022 року був мобілізований до ЗСУ та без вагань пішов боронити рідну Україну. 
Загинув 10 серпня 2022 року на Донеччині.
 

Кузнєцов  Ігор Вячеславович , народився 7 серпня 1991року в селі Гуляницьке (нині Покровське).
В 1998 році пішов  до Гуляницької (нині Покровської ЗОШ )де навчався до 2009 року  та здобув повну загальну середню освіту. В той же 2009рік вступив  до Миколаївського національного аграрного університету, який успішно закінчив у 2013 році.
Любов до Батьківщини спонукала Ігоря стати на захист її кордонів після вторгнення РФ на сході України в 2014 році,у 2015 році хлопець вирішив вступити до лав Збройних Сил України. Приймав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС у місті Щастя Луганської області. У 2017 році вирішив повністю присвятити себе військовій справі і вступив до Вищої офіцерської  школи в місті Миколаїв. У 2019 році отримав звання "Лейтенант"та  підписав контракт з 80 Львівською десантно -щтурмовою бригадою ,до 2022року.З початку повномаштабного вторгнення  тримав оборону Харківщини. Брав участь у визволенні міста Ізюм за що отримав звання "Старшого лейтенанта".
5 грудня 2022 року  у важкому бою поблизу населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області Кузнєцов Ігор героїчно загинув.
 

Вітковський Сергій Дмитрович народився 11 березня 1973 року в с.Новомиколаївське Врадіївського району Миколаївської області. Проживав в с. Новомиколаївське. Помер 29 грудня 2022 року під час проходження служби ,  в лікарні встановлено діагноз – ішемічна хвороба серця. Похований  в с. Новомиколаївське.