Соціальний відеоролик "Характери гідності" Іван Наконечний до Дня Героїв Небесної Сотні
"Характери гідності" – серія роликів про те, якими герої Майдану були в житті. Це короткі історії про їхнє дитинство, вчинки, стосунки з близькими, мрії та прагнення. Розповіді найближчих родичів покликані нагадати нам про ціну свободи та відповідальність за її збереження. Спільний проєкт Національного музею Революції Гідності та ГО "Родина Героїв Небесної Сотні".
Наразі проєкт налічує 43 відео. Вперше був представлений публіці у 2019 році до Дня Героїв Небесної Сотні. З роликами можна ознайомитися на ютуб-каналі Національного музею Революції Гідності.
Музику спеціально для "Характерів гідності" написав і зіграв Роман Коляда. Ідея та режисура Дарини Кульчицької.
Іван Наконечний – найстарший з Героїв Небесної Сотні, народився 18 жовтня 1931 року. Долучився до протестів після побиття 30 листопада 2013 року силовиками активістів на майдані Незалежності. 18 лютого 2014 року разом з іншими мітингувальниками Іван Наконечний був в урядовому кварталі, його побили, він отримав важкі травми голови та хребта, після операції два тижнів перебував у комі й помер 7 березня.
Розповідає Валентина Бондар, племінниця Івана:
"В Ленінграді вони жили, приватний сектор, і каже, всі діти його любили з вулиці, і всі хотіли, щоб він із ними гуляв. А в них там паркова зона і він каже: "Добре, я вас візьму з собою, тільки якщо ви всі будете мене називать татом". І він каже: "Я іду, і людей так багато приїхали в парковій зоні відпочивати", і говорить: "Я іду, зі мною зграйка дітей – сім-дев’ять чоловік, і всі кличуть мене "тато, тато".
Займався спортом завжди, у 80 років він катався на лижах взимку, якщо лягав сніг, у мене на балконі так і залишилися його лижі, і я їх не хочу викидать, бо це приклад мені, є на кого рівняться.
Приїжджаю на дачу і зразу кричить: "Валя, Валя!" І зразу з двох сторон – шо? А? Каже: "Який я щасливий, у мене дві Валентини".
В перший же день я сідаю на велосипед і ми їдемо, і тьотя Валя завжди каже: "Ну хай вона там відпочине, навіщо ти її там береш?" – "Нє, вона повинна подивитися, куди ми повинні повезти бджоли, подивиться, в яку гречку ми должні стрибнути, чи вона дає мед, бо є така гречка на полі, яка ще не дає мед". Ми їдемо кілометрів 5–10, в мене вже ноги болять, він каже: "Ти шо? Ти від мене молодша на тридцять років, ти чого це відстаєш?" Коли ти під’їжджаєш до гречаного поля і зупиняєшся, а навколо жодної машини, то ти чуєш, коли летять ці бджоли, пахне медом і пахне гречкою. Ми зупинялися, клали велосипеди обабіч дороги і він заходив зі мною в гречку, і дивилися, чи сідає бджола на гречку, він дивився, чи можемо ми сюда привезти пасіку, перевезти пасіку, щоб бджоли брали саме гречаний мед. Дуже смачний, такого меду ніколи вже не буде".
