Соціальний відеоролик "Характери гідності" Іван Пантелєєв до Дня Героїв Небесної Сотні
"Характери гідності" – серія роликів про те, якими герої Майдану були в житті. Це короткі історії про їхнє дитинство, вчинки, стосунки з близькими, мрії та прагнення. Розповіді найближчих родичів покликані нагадати нам про ціну свободи та відповідальність за її збереження. Спільний проєкт Національного музею Революції Гідності та ГО "Родина Героїв Небесної Сотні".
Наразі проєкт налічує 43 відео. Вперше був представлений публіці у 2019 році до Дня Героїв Небесної Сотні. З роликами можна ознайомитися на ютуб-каналі Національного музею Революції Гідності.
Музику спеціально для "Характерів гідності" написав і зіграв Роман Коляда. Ідея та режисура Дарини Кульчицької.
Іван Пантелєєв народився 1 грудня 1981 року, був музикантом, проживав на Донеччині. 10 грудня 2013 року Іван виїхав до столиці й приєднався до протестів. 20 лютого 2014 року він допомагав виносити поранених з-під обстрілів, отримав кілька поранень і загинув вранці того дня.
Розповідає Світлана Руденко, сестра Івана:
"Він вчився краще, ніж я, тому що точні науки йому давались легко, якось він багато читав. Але були нюанси в поведінці, бо він був дуже активним, дуже активним. На перервах от іду я, біжить Ваня, а за ним весь клас, от весь клас, дівчатка в фартушках, з бантиками, все одно всі біжуть за Ваней, куди Ваня сказав, туди всі побігли, таке було.
Ну якось так смішно, бо я його як ото Петрика П’яточкіна виловлювала серед його друзів, не могла знайти, бо він такий маленький був, шебутний, він низького росту був і в подтяжках завжди ходив.
Я ходила в цей час на фортепіано в музичну студію і він ходив зі мною. Я вже десь третій-четвертий клас, а він перший-другий. Короче, він повчився пару років, потім сказав що це трошечки нуднувато, йому не цікаво. І він не закінчив, музичну студію, закінчила тільки я. Але фортепіано стояло у нас в куті і він завжди на ньому грав. І навіть більше, ніж я. Він приходив, він підбирав мелодії і оці такі, знаєте, було там цікаво, думаю, мені надо три-чотири години, щоб розігратися на гаммах, а Ваня так прийшов, раз-два зіграв і вже за дві хвилини у нього все получилось.
Я на літо приїжджала з дітками до нього завжди, з бабусею, потому шо там великий будинок, великий сад, великий город, він завжди запрошував, там було комфортно з ним дуже. Знаєте, він такий легкий-легкий в спілкуванні, в битовому сенсі взагалі з ним дуже легко, він такий, і якщо ми закривали там овочі-фрукти, там компоти, він завжди поруч допомагає, якось так не надо десять раз просить, він підійшов, все зробив.
Він же поступив в технологічний технікум на кулінара, і в нього це так получалось непогано, він дуже смачно, до речі, борщ класно навчив готувати мене він.
Що здивувало, коли ми його з морга забирали, у нього вервиця була, біленький оцей хрестик. Був шок в мене, Ваня не хрещений був, а на Майдані, я думаю, він прийняв оце все на себе, бо він казав, що тут священники є, ми ходимо в палатки до них. Ну думаю, раз така вже ситуація, то не дуже весело, конешно. Страшно, страшно…"
