Характеристика громадських формувань як інститутів громадянського суспільства
Розвинуте громадянське суспільство це умова демократичного врядування, оскільки його наявність полегшує захист індивідуальних і громадських інтересів громадян, стримує узурпацію влади, забезпечує підзвітність влади суспільству.
Громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак правової, відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей.
Дослідженням стану формування в Україні громадянського суспільства займаються українські дослідники та вчені О.Гарань, А.Карась, А.Колодій, В.Полохало, С.Рябов, В.Сидоренко, В.Ткаченко, М.Томенко та інші.
Прийнято вважати, що в основі розвинутого громадянського суспільства лежить активна діяльність громадських інститутів. При цьому, донедавна поняття інститутів громадянського суспільства було більше філософською чи політологічною категорією.
У листопаді 2007 р. розпорядженням Уряду N 1035-р
( 1035-2007-р ) схвалено Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. N 976 ( 976-2008-п ) затверджено Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади.
Зазначеними урядовими актами до інститутів громадянського суспільства віднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.
Таким чином, інститути громадянського суспільства (надалі
також ІГС) були унормовані як система суб'єктів, наділених правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.
На сьогодні в Україні діє відповідна нормативно-правова база, яка визначає правові засади створення, права та гарантії діяльності ІГС. Це Закони України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ) (1992 р.), "Про молодіжні та дитячі громадські організації" ( 281-14 ) (1997 р.), "Про благодійництво та благодійні організації" ( 531/97-ВР ) (1998 р.), "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" ( 554/97-ВР ) (1998 р.), "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ) (1999 р.), "Про організації роботодавців" ( 2436-14 ) (2001), "Про асоціації органів місцевого самоврядування" ( 1275-17 ) та інші акти законодавства.
В Україні громадянами створена велика кількість інститутів
громадянського суспільства (громадські організації, благодійні організації, профспілки і організації роботодавців, друковані засоби масової інформації тощо). Через фіксацію зростання чи зменшення кількості утворених і легалізованих об'єднань громадян, інших громадських формувань можна оцінити стан формування громадянського суспільства в Україні.
Органами юстиції в Україні легалізовано/зареєстровано близько 50 тис. громадських формувань. Із загальної кількості легалізованих/зареєстрованих в Україні громадських формувань 66% становлять місцеві, всеукраїнські та міжнародні громадські організації, 0,3% політичні партії, 31% місцеві, всеукраїнські та міжнародні благодійні організації.
Очевидно, що найвагоміша питома частка загалу
легалізованих/зареєстрованих громадських формувань належить громадським організаціям. Із року в рік збільшується їх кількість.
Об'єднання громадян створюються для задоволення та захисту законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів їх членів.
З розширенням демократії і зростанням рівня політичної
культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасній Україні є: фізкультурно-спортивні (18%), професійного спрямування (15%), молодіжні (11%), ветеранів та інвалідів (9%), культурно-просвітницькі (7%), організації, створені на етнічній основі (5%), та правозахисні організації (5%).
Громадські формування мають різну мету, завдання, рівень повноважень, територію діяльності, проте їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.
Громадські об'єднання можна класифікувати за кількома типами:
1. За необхідністю формалізації створення:
а) підлягають легалізації (офіційному визнанню) державою:
- громадські організації;
- профспілки;
- організації роботодавців;
- органи самоорганізації населення;
б) не підлягають легалізації:
- батьківські комітети;
- органи учнівського самоврядування;
- колективи фізкультури на підприємствах.
2. За метою і функціями:
а) мають загальну мету і завдання, створюються без будь-яких спеціальних особливостей відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 );
б) мають спеціальну мету (прямо передбачену Законами):
- громадські організації інвалідів, "чорнобильців", ветеранів
війни;
- Національний Олімпійський комітет України;
- Українське товариство охорони пам'яток історії та культури;
- саморегулівні громадські організації;
- організації професійного спрямування;
- організації професійного самоврядування.
3. За характером повноважень:
а) мають визначені Законами спеціальні повноваження:
- громадські організації споживачів;
- громадські організації з охорони громадського порядку і
державного кордону;
- Українське товариство охорони пам'яток історії та культури
б) мають загальну мету і завдання, створені без будь-яких
спеціальних особливостей відповідно до Закону України "Про
об'єднання громадян" ( 2460-12 ).
4. За територією діяльності:
а) всеукраїнські громадські організації;
б) міжнародні громадські організації;
в) місцеві громадські організації.
Кожне із громадських об'єднань охоплює своєю діяльністю певні
сектори суспільного життя, які, на відміну від політичних партій
чи профспілок, не обмежуються політичною діяльністю чи захистом
соціально-економічних прав працюючих. Їх діяльність також
поширюється і на гуманітарну, інформаційну, екологічну, безпекову
та інші сфери суспільного та державного життя України.
Прикладами такої діяльності може слугувати, зокрема: активна
взаємодія та співпраця з громадськими організаціями, в т.ч. і
міжнародними, з питань гендерної політики, сприяння розвитку
проектів гуманітарної допомоги в Україні, з питань вирішення
проблеми ВІЛ/СНІДу, маркетингу ринку нерухомості;
культурно-просвітницька діяльність, проведення заходів,
спрямованих на відродження та розвиток національних, історичних,
духовних традицій; діяльність, спрямована на розвиток освіти,
науки і техніки; діяльність у галузі охорони здоров'я та
пропаганди здорового способу життя, у галузі екології.
Діяльність цих та інших активно діючих громадських
організацій відіграє помітну роль у процесах, що відбуваються в
суспільстві.
Таким чином, розглядаючи громадянське суспільство як
органічну систему, громадські організації можна визначити
первинними і універсальними елементами, своєрідними "клітинами"
цієї системи.
Законодавством України досить повно визначена адміністративна
правосуб'єктність громадських організацій, що дає широкі
можливості залучення громадських організацій до державного
управління.
Проте, самі інститути громадянського суспільства ці механізми
майже не використовують; їм бракує солідарності,
цілеспрямованості, ініціативності та усвідомлення власної
значущості у досягненні завдань громадянського суспільства.
Для прикладу, статистична кількість легалізованих органами
юстиції громадських організацій не відповідає кількості фактично
функціонуючих організацій.
Як свідчать результати контролю органів юстиції, що
здійснюються на підставі статті 25 Закону України "Про об'єднання
громадян" ( 2460-12 ), під час перевірок громадських організацій
не знаходяться за юридичною адресою близько 20% всеукраїнських,
міжнародних та місцевих громадських організацій; у діяльності 20%
громадських організацій виявляються порушення законодавства
України та статуту; більше 20% перевірених організацій органами
юстиції щорічно виносяться попередження.
Органи виконавчої влади приділяють увагу правоосвітній роботі
з інститутами громадянського суспільства, щоб допомогти їм
використовувати створені державою механізми їх залучення до
правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності
держави.
25-27 вересня 2010 року у м. Львові відбулась III Міжнародна
наукова конференція "Розвиток громадянського суспільства:
духовність і право", що проводилась для інститутів громадянського
суспільства.
Організаторами заходу виступили Міжнародна наукова громадська
організація "Міжнародна Академія духовних наук", Львівський
національний університет імені І. Франка при підтримці
Міністерства юстиції України, Координатора ОБСЄ в Україні. В ході
конференції порушувалося широке коло питань, що знаходиться в
сфері уваги громадських організацій як в Україні, так і в світі -
від питань морального та фізичного здоров'я нації до демографічної
політики, національних та культурних традицій. У заході взяли
участь громадські організації та вчені з України, Грузії, Росії.
Для учасників конференції були проведені тренінги з питань
реалізації своїх прав, визначених законодавством.
Така робота органів юстиції спрямована на довгострокову
перспективу, її наслідком має стати максимальне узгодження
діяльності інститутів громадянського суспільства із законодавством
України, підвищення якості статутних документів, що подаються до
легалізуючих органів, і, відповідно, оптимізація правової
експертизи, процесів утворення і діяльності цих інститутів, їх
взаємодії із органами державної влади, зокрема, уміння
використовувати створені державою механізми їх залучення до
правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності
держави.
Сучасним українським нормотворцям важливо сформувати належне
правове поле для усунення перешкод у створенні та функціонуванні
інститутів громадянського суспільства.
Приміром, на сьогодні правові та організаційні основи
реалізації права на свободу об'єднання регулюються Законом України
"Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ), який застарів і не гарантує
дотримання європейських стандартів у сфері діяльності громадських
організацій.
Чинне законодавство про громадські організації консервує ряд
серйозних проблем, а саме: зберігає ускладненість процедури
державної реєстрації громадських організацій, обмежує діяльність
громадських організацій за територіальною ознакою (чим осяжніше
територія статутної діяльності - тим складніші порядок її
реєстрації), обмежує види діяльності за змістом (наприклад,
обмеження щодо захисту прав інших осіб тощо), встановлює обмеження
щодо їх безпосередньої господарської діяльності тощо. Ці та інші
архаїзми українського законодавства про громадські організації, а
також його неузгодженість із міжнародними зобов'язаннями нашої
країни мають загалом негативний вплив на міжнародний імідж України
як демократичної, соціальної та правової держави.
З метою забезпечення належного правового регулювання у
зазначеній сфері Міністерством юстиції України розроблено та у
встановленому порядку направлено до Кабінету Міністрів України
проект Закону України "Про громадські організації".
Основним завданням цього законопроекту стало визначення
правових та організаційних основ реалізації права людини на
свободу об'єднання з метою забезпечення сприятливих умов для
утворення та діяльності громадських організацій щодо розвитку
громадянського суспільства в Україні, зокрема, спрощення процедури
легалізації та реєстрації громадських організацій, підходу до
діяльності громадських організацій без обмежень за територіальною
ознакою, регламентації контрольних повноважень держави щодо
діяльності громадських організацій.
Проте це лише один із кроків на шляху удосконалення
законодавства з питань діяльності громадських інститутів.
Потребує удосконалення ще досить широкий спектр актів
законодавства, що регулюють цю сферу життєдіяльності суспільства,
зокрема, щодо:
- урегулювання підприємницької діяльності інститутів;
- створення умов для розвитку благодійництва і меценатства;
- запровадження механізму державного замовлення на надання
інститутами окремих послуг на конкурсних засадах;
- підтримка суб'єктів господарювання та громадян, які надають
фінансову допомогу чи здійснюють добровільні пожертвування
інститутам для розв'язання проблем, що мають важливе суспільне
значення;
- розвиток волонтерського руху;
- спрощення вимог до установчих документів інститутів та
ліцензування їх діяльності з надання соціальних послуг;
- сприяння удосконаленню механізму участі територіальних
громад у вирішенні питань місцевого значення;
- удосконалення правового регулювання участі інститутів у
прийнятті рішень органами виконавчої влади, діяльності громадських
рад та інших консультативно-дорадчих органів, здійснення органами
виконавчої влади моніторингу громадської думки з питань їх
діяльності;
- створення правових умов для забезпечення відкритості та
прозорості діяльності органів виконавчої влади, публічності всіх
етапів підготовки і прийняття рішень, доступу до інформації про
діяльність та рішення зазначених органів.
Світовий досвід свідчить про те, що належна підтримка
державою громадських (неприбуткових) організацій має позитивний
політичний, соціальний та економічний ефект.
Так, в політичній сфері інститути громадянського суспільства
формують громадську активність і тиск для примушування державних
інститутів стати більш відповідальними; в соціальній та
економічній сферах інститути громадянського суспільства
забезпечують громадське розуміння та підтримку ринкових реформ
держави, є головною економічною силою в світі, оскільки в
розвинутих країнах є ефективним роботодавцем.
Історія створення і розвитку громадянського суспільства в
Україні, досвід його розвитку в інших країнах, безперечно, має
велике значення для держави. Кожен українець має усвідомити власну
відповідальність за розвиток країни, наше спільне майбутнє.
Об'єднавшись в інститути громадянського суспільства, громадяни
несуть солідарну відповідальність з державними органами за
формування правового поля (через громадську експертизу та участь в
обговоренні нормотворчих ініціатив), виконання Конституції
( 254к/96-ВР ) та законів України, актів Президента України і
Уряду (через участь у ліцензуванні, сертифікації, наданні інших
державних послуг, громадський контроль), охорону громадського
порядку, державного кордону (через участь у правоохоронній
діяльності державних органів, громадський осуд та нетерпимість до
порушників громадського порядку). Результатом цієї спільної роботи
має стати реальне впровадження у щоденну діяльність демократичних
інститутів влади принципів демократії та верховенства права.
Джерело: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0016323-11#Text
